Як діагностується протрузія і чому вона не завжди болить

Шийна нестабільність — це стан, коли між хребцями шийного відділу виникає надмірна або ненормальна рухливість. В нормі зв’язки, міжхребцеві диски та м’язи утримують хребці в стабільному положенні; при пошкодженні або розслабленні цих структур підвищується ризик зсувів, надмірної ротації або гіпермобільності. Такий стан здатен призводити до механічного подразнення нервових корінців, спинного мозку або судин, що проходять поруч.
Причини можуть бути різними: травми (наприклад, хлистова травма), дегенеративні зміни, ревматологічні хвороби (наприклад, ревматоїдний артрит), вроджені аномалії чи синдроми гіпермобільності (Ehlers–Danlos), а також посттравматичні ускладнення після операцій. Іноді шийна нестабільність має функціональний характер і пов’язана з порушенням пропріоцепції та моторного контролю.
Клінічно шийна нестабільність може варіювати від легких симптомів — періодичний дискомфорт, клацання та відчуття «важкої» голови, до важких — невропатії, мієлопатії або небезпечних судинних симптомів. Через широку палітру проявів її часто помилково трактують як інші захворювання (головний біль, мігрень, вестибулярні розлади).

Що таке протрузія міжхребцевого диска

Протрузія — це початкова стадія дископатії, коли ядро диска випинається за межі міжхребцевого простору, але при цьому фіброзне кільце ще не розірване. Це відрізняє її від випинання та гриж: у протрузії немає повного розриву, проте структура диска змінюється.

Клінічно протрузія може проявлятись по-різному — від повної відсутності симптомів до місцевого дискомфорту або ірадіації в кінцівки. Часто діагноз ставлять випадково при обстеженні з іншої причини.

Розуміння механіки протрузії важливе для планування спостереження: не кожна протрузія прогресує в грижу, і не кожна потребує хірургічного втручання.

Клінічні ознаки: що шукає лікар

Лікар починає з детального анамнезу: пацієнт описує наявність болю, його характер, тригери, зв’язок з фізичним навантаженням або травмою. Важливо з’ясувати також супутні симптоми: оніміння, поколювання, слабкість у кінцівках.

Під час огляду лікар оцінює поставу, рухливість хребта, рефлекси та сенсорні прояви. Спеціальні ортопедичні тести (наприклад, симптом Ласега для поперекового відділу) допомагають припустити ураження корінця.

Проте клінічке обстеження не вирішує питання однозначно: деякі протрузії не супроводжуються жодними об’єктивними знаками — тому потрібні інструментальні методи.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ) — «золотий стандарт»

МРТ дозволяє детально візуалізувати структури хребта: диск, фіброзне кільце, спинномозковий канал та нервові корінці. Саме на МРТ найкраще видно випинання диска і ступінь протрузії.

Переваги МРТ: безпека (немає іонізуючого випромінювання), високий контраст м’яких тканин і можливість оцінити стан спинного мозку та корінців. Однак МРТ інколи виявляє «безсимптомні» зміни — випадки, коли протрузія є, але пацієнт нічого не відчуває.

Важливо: інтерпретація МРТ повинна робитись у клінічному контексті. Лікар порівнює зображення з симптомами та оглядом, щоб не плутати випадкові знахідки з причиною болю.

КТ і рентген — допоміжні методи

Комп’ютерна томографія (КТ) краще відображає кісткові структури і може бути корисною при підозрі на супутні зміни: остеофіти, стеноз або при підготовці до операції. КТ менш інформативна щодо м’яких тканин порівняно з МРТ.

Рентгенологічне дослідження не показує саму протрузію, але корисне для оцінки положення хребців, деформацій та дегенеративних змін.

У деяких випадках використовують КТ з мієлографією для точнішої візуалізації компресії корінців, якщо МРТ протипоказана.

Електронейроміографія (ЕНМГ) — коли потрібна функціональна оцінка

ЕНМГ допомагає визначити, чи є функціональні порушення нервових волокон, зумовлені компресією корінця. Це робиться при сумнівах між зображенням і клінічною картиною.

Процедура дозволяє оцінити ступінь нейропатії і спрямувати лікування: консервативне чи оперативне. Також ЕНМГ корисна при відновленні після лікування, щоб відстежувати відновлення провідності.

Мінус — інвазивність і дискомфорт під час дослідження; тому застосовують її зважено.

Чому протрузія не завжди болить: анатомічні та фізіологічні причини

Брак симптомів при наявності протрузії пояснюється кількома факторами. По-перше, не кожна випуклість диска стискає нервовий корінець або судини — саме це найчастіша причина болю.

По-друге, болева чутливість варіює: у деяких людей рецептори болю менш чутливі, або вони мають адаптацію після хронічного навантаження.

Також позитивну роль відіграють компенсаторні механізми: м’язовий корсет іноді стабілізує сегмент і знижує навантаження на диск, запобігаючи болю.

Запалення і імунні механізми — ключ до болю

Якщо протрузія супроводжується витіканням протеїнів ядра диска у періферичні структури, це може викликати локальне запалення. Запалення подразнює нервові закінчення і викликає біль навіть при невеликому випинанні.

Отже, не лише механічна компресія важлива, а й запальний компонент. Це пояснює випадки, коли невелика за розміром протрузія дає сильний біль, а велика — ні.

Лікування у таких випадках часто включає протизапальні методи (норми NSAID, місцеві ін’єкції глюкокортикоїдів) та фізіотерапію для зменшення набряку й запалення.

Клінічні сценарії: коли терміново потрібна допомога

Хоча багато протрузій спокійні, існують червонi прапори: швидке прогресування слабкості, втрата чутливості в зоні геніталій або проблеми з контролем сечі та кишечника. Це може свідчити про синдром кінського хвоста — невідкладний стан, що потребує термінового лікування.

Інші покази для термінового втручання — невпинний прогресуючий неврологічний дефіцит або сильний, неконтрольований болевой синдром, що не піддається медикаментозній терапії.

Пацієнти з подібними скаргами мають звертатися на невідкладну консультацію до нейрохірурга або ортопеда.

Висновок

Протрузія міжхребцевого диска — часте знаходження, яке не завжди корелює з болем. Діагностика базується на клінічному обстеженні та інструментальних методах, головним чином МРТ. Важливо поєднувати результати візуалізації з симптомами пацієнта, щоб вибрати оптимальну тактику спостереження або лікування. Багато протрузій піддаються консервативній терапії; оперативне втручання показане при прогресуючих неврологічних порушеннях або неефективності консервативних методів.