Коли потрібна артроскопія, а коли можна обійтись без неї?

Артроскопія — це малоінвазивне ендоскопічне втручання в суглобі, яке дозволяє хірургу оглянути і лікувати внутрішньосуглобові проблеми через кілька невеликих проколів. Такий підхід мінімізує травму м’яких тканин, скорочує період відновлення та дає точну діагностику в реальному часі.

Артроскопія широко застосовується для колін, плечей, гомілковостопних, ліктьових та інших суглобів. Проте вона не завжди є кращим або необхідним варіантом — сучасні настанови закликають порівнювати покази до операції з потенційною користю від консервативного лікування.

У статті розберемо ключові покази, альтернативи та практичні поради, щоб допомогти пацієнту і лікарю прийняти зважене рішення.

Коли артроскопія показана — гострі травми та механічні блоки

Показовими ситуаціями для артроскопії є гострі травми з клінічно значущою нестабільністю або блокуванням суглоба: значні розриви меніска з блокуванням коліна, відривні ушкодження хряща, вільні тіла (кісткові чи хрящові фрагменти), гострі розриви передньої хрестоподібної зв’язки у пацієнтів, які потребують стабільності для активного життя.

У таких випадках артроскопія дозволяє одночасно діагностувати ураження і провести відновлювальну операцію — сшивання меніска, резекцію фрагментів, відновлення хряща або реконструкцію зв’язок. Швидке хірургічне втручання може запобігти подальшому ушкодженню суглоба та повернути пацієнта до активності.

Крім того, в певних випадках діагностична артроскопія показана тоді, коли МРТ або рентген не дають чіткої відповіді, а клініка вказує на внутрішньосуглобову патологію.

Коли можна обійтись без артроскопії — дегенеративні зміни і консервативна терапія

У дорослих пацієнтів з дегенеративними розривами меніска або симптоматикою остеоартриту показано починати з консервативних методів: фізіотерапія, корекція навантаження, медикаменти, ін’єкції та програмована реабілітація. Існує суттєва доказова база, що при дегенеративних розривах операція не завжди перевершує якісну консервативну терапію.

Багато пацієнтів реагують на цілеспрямовану терапію і відновлення біомеханіки, що дозволяє уникнути операції або відкласти її. Тому покази до артроскопії слід оцінювати критично, особливо у віковій групі з ознаками дегенерації.

Якщо пацієнт пройшов адекватний курс реабілітації і симптоми залишаються інвалідизуючими (постійний сильний біль, часті блокади, втрачена функція) — тоді артроскопія може розглядатися як опція, але рішення має бути індивідуальним та аргументованим.

Вік пацієнта, тип розриву і зони кровопостачання: що має значення

Тип розриву меніска (травматичний vs дегенеративний), його локалізація (червона зона із кращим кровопостачанням або внутрішня біла зона), а також вік пацієнта впливають на вибір тактики. Репарація меніска при молодих пацієнтах і розривах у зоні з хорошим кровопостачанням має високу ймовірність успіху.

У молодих активних пацієнтів із травматичними розривами перевага часто на боці збереження меніска (репарація) заради довгострокової функції. У старших пацієнтів із дегенеративними змінами іноді доцільніші нехірургічні підходи або щадні хірургічні маніпуляції.

Деякі ушкодження — наприклад, відривні або корінцеві типи розривів — майже завжди вимагають оперативного втручання через ризик тривалої нестабільності; тут раннє втручання може бути перевагою.

Які обстеження роблять перед рішенням про артроскопію

Перед операцією проводять ретельну клінічну оцінку, рентгенографію для визначення осьових деформацій або значного артрозу, а також МРТ для детальної візуалізації меніска, хряща і зв’язкового апарату. Ці дослідження допомагають відокремити пацієнтів, яким операція може допомогти, від тих, кому вона навряд чи принесе користь.

Інколи корисна діагностична ін’єкція або ультразвукове дослідження для підтвердження джерела болю та відтворення симптомів. Це допомагає уникнути непотрібних втручань.

Наявність активного запалення, інфекції або вираженого прогресуючого остеоартрозу змінює вибір лікування на користь консервативної тактики або більш радикальних рішень (наприклад, ендопротезування у виражених випадках).

Ризики та ускладнення артроскопії — що варто знати

Хоч артроскопія є малоінвазивною, вона має загальні хірургічні ризики: інфекції, тромбоемболічні ускладнення, ушкодження нервів або судин, несприйнятливість до анестезії, а також ризик того, що симптоми не зникнуть. Пацієнт повинен отримати повну інформацію про ймовірні ускладнення і очікуваний результат.

Крім того, при неправильному відборі пацієнтів операція може не принести значущого полегшення і навіть потенційно вплинути на прогресування дегенерації через додаткову хірургічну травму. Саме тому базувати рішення треба на доказах і ретельному обговоренні ризиків і вигод.

Ризики краще мінімізуються при наявності досвідченого спеціаліста, чіткої передопераційної підготовки та налаштованої післяопераційної реабілітації.

Альтернативи артроскопії — ін’єкції, фізіотерапія, хірургічні альтернативи

Консервативні методи включають індивідуально підібрану фізіотерапію, навчання навантаженням, корекцію рухових патернів, медикаментозну підтримку та лікувальні ін’єкції (гіалуронова кислота, PRP, стероїди у вибраних випадках). Для багатьох пацієнтів це економічно виправданий і ефективний шлях.

Інші хірургічні опції — відкриті операції при складних міжтканинних ушкодженнях, реконструкції зв’язок або навіть ендопротезування у разі вираженого артрозу. Вибір залежить від тяжкості ураження і загального стану суглоба.

Сучасні технології також пропонують in-office needle arthroscopy як швидку діагностичну опцію у деяких випадках — це дозволяє оцінити стан суглоба без загальної анестезії і термінових госпіталізацій.

Роль реабілітації після артроскопії — коли операція дає результат

Реабілітація — невід’ємна частина лікування. Без систематичної відновної програми навіть технічно успішна операція може не привести до бажаного функціонального результату. Програми включають контроль болю, відновлення обсягу рухів, зміцнення м’язів стабілізаторів і поступове збільшення навантаження.

Чітко прописані етапи відновлення та тісна співпраця між операційною командою та реабілітологом значно покращують прогноз. Тривалість і інтенсивність реабілітації залежить від обсягу операції та індивідуальних факторів пацієнта.

Пацієнтів також навчають довгостроковим стратегіям — корекції біомеханіки, контролю маси тіла та грамотній спортивній підготовці, щоб зменшити ризик рецидиву чи подальшого пошкодження.

Практичні поради для пацієнтів — як поставити правильні питання лікарю

Підготуйте список симптомів: коли і за яких обставин болить, чи є блокади, відчуття нестабільності, які вправи чи рухи погіршують стан. Це допоможе лікарю краще зіставити клініку з даними обстежень.

Запитайте про альтернативи операції, реальні очікування після процедури, деталі реабілітації, ймовірні ризики та терміни повернення до звичних активностей. Важливо знати, хто буде вести вашу реабілітацію і які є контрольні точки у процесі.

Попросіть хірурга показати результати МРТ, пояснити, як вони корелюють із симптомами, і розпитати про досвід лікаря та статистику ускладнень для запропонованої процедури. Це дає змогу прийняти обґрунтоване рішення.

Висновок

Артроскопія — потужний інструмент, але вона не є універсальним вирішенням для всіх болів у суглобах. Рішення про її виконання має базуватись на поєднанні клінічних даних, об’єктивних результатів обстежень, віку пацієнта, рівня активності та відповіді на консервативні методи.

У гострих механічних проблемах (вільні тіла, блокади, стабільно-значуща нестабільність) артроскопія часто є виправданою і дає швидкий діагностично-лікувальний ефект. При хронічних дегенеративних змінах краще починати з консервативної терапії і розглядати операцію лише за відсутності ефекту.