Біль у стопі при ходьбі — чи це не синдром тарзального каналу?

Синдром тарзального каналу (Tarsal Tunnel Syndrome, TTS) — це компресійна невропатія заднього великогомілкового (тібіального) нерва в місці його проходження через вузький простір біля медіальної щиколотки, який називається тарзальним каналом. Через здавлення нерва виникають біль, поколювання, печіння та порушення чутливості в підошві і пальцях стопи.
Це захворювання часто порівнюють із карпальним тунельним синдромом у кисті: механізм подібний — нерв стискається в анатомічно обмеженому просторі. 
Розуміння анатомії тарзального каналу допомагає пояснити, чому один і той самий механічний фактор (наприклад, рубець, кіста або набряк) може викликати виражені неврологічні симптоми на відстані — у підошві та пальцях.

Як проявляється біль при ходьбі?

При TTS біль зазвичай посилюється при ходьбі, стоянні та фізичному навантаженні; пацієнти описують відчуття печіння, стріляючого болю або «електричних імпульсів», що поширюються по підошві. Часто виникає парестезія — оніміння або «мурашки», особливо вночі або після тривалого навантаження. 
Симптоми можуть бути локалізовані по різному: інколи лише в зоні внутрішньої щиколотки, інколи — по всій підошві, інколи — у пальцях. Інтенсивність болю може змінюватись протягом дня.
Додаткові прояви — слабкість дрібних мʼязів стопи, зниження чутливості, відчуття, що «ступні стали чужими» — при прогресуванні може зʼявитися функціональне ускладнення.

Причини і фактори ризику

Причини здавлення можуть бути різними: посттравматичні рубці після розтягнень і переломів, наявність кіст або гангліїв, тендиніти всередині каналу, а також деформації стопи (виражений валгус/варус, високий склепіння стопи). Системні захворювання — діабет, подагра, гіпотиреоз — підвищують ризик нейропатії і сприяють розвитку TTS. 
Анатомічні особливості (вроджені вузькі канали) і повторні мікротравми (наприклад, у бігунів) також значно підвищують ймовірність розвитку синдрому. Важливий фактор — хронічне підвищене навантаження або неправильна біомеханіка стопи.
Розуміння факторів ризику допомагає не тільки у діагностиці, а й у плануванні профілактики — корекція параметрів навантаження і лікування супутніх хвороб зменшує ризик прогресування.

Як відрізнити від інших причин болю у стопі?

TTS може імітувати інші стани: плантарний фасциїт, п’яткова шпора, стрес-переломи п’яти або середньої частини стопи, нейроми (Morton’s neuroma) і навіть радикулопатію S1 зі спини. Ключове значення має характер симптомів: при TTS частіше переважає парестезія та печіння, а також біль при тривалій ходьбі. 
Плантарний фасциїт зазвичай дає сильний біль під час перших кроків після сну, тоді як при TTS болі можуть розвиватися і посилюватися при довгій ходьбі. Слід звернути увагу на наявність неврологічних симптомів (оніміння, поколювання), які більш типові для TTS.
Тому ретельний огляд лікаря, тести на чутливість та інструментальні дослідження допомагають поставити правильний діагноз.

Обстеження: що робить лікар?

Лікар починає з детального анамнезу: коли зʼявився біль, що його провокує, чи були травми, чи є системні хвороби. Потім проводиться клінічний огляд: пальпація по ходу нерва, тест Тінеля, тести на силу та чутливість мʼязів стопи.
Якщо клінічний огляд викликає підозру на TTS, призначають інструментальні обстеження: електроміографію та дослідження провідності нервів (EMG/NCS) для оцінки функції нерва; УЗД або МРТ — для пошуку масивних причин компресії (кісти, пухлин, тендовагінітів). 
Важливо памʼятати: іноді потрібно поєднання методів, оскільки ні один тест не дає 100% впевненості — діагноз формується на підставі клініки та додаткових досліджень.

Консервативне лікування: перший рядок дій

Перші кроки — зниження навантаження, заміна взуття на ортопедичне або зі стійкою підтримкою, індивідуальні устілки для корекції біомеханіки стопи. Це дозволяє зменшити тиск в каналі і полегшити симптоми.
Фізіотерапія: мʼякотканні техніки, розтяжки литкових мʼязів, вправи для зміцнення дрібних мʼязів стопи і робота над ходою — дають хороший ефект у поєднанні з ортопедичними заходами. Додатково використовують міофасціальні техніки та мануальну терапію. 
Медикаменти: НПЗП для контролю запалення, при нейропатичному болю — препарати з групи середніх антиподів невропатичного болю (наприклад, габапентин або прегабалін) за показаннями; іноді застосовують інʼєкційні блокади (кортикостероїд + анестетик) для тимчасового полегшення.

Хірургічне лікування: коли необхідне?

Якщо симптоми стійкі, прогресують або виявлена чітка структурна причина компресії (кіста, пухлина, виражені рубцеві зміни), розглядають тарзальну декомпресію — операцію, яка вивільняє задній великогомілковий нерв. Мета операції — усунути компресію та відновити провідність нерва. 
Післяопераційна реабілітація важлива: фізіотерапія, поступове навантаження, контроль болю та набряку. Результат залежить від тривалості передопераційних симптомів — довготривала компресія може давати невідворотні зміни.
Рішення про операцію приймається індивідуально, на підставі клінічної картини, результатів обстежень і очікувань пацієнта.

Профілактика і корекція факторів ризику

Профілактичні заходи: правильне взуття, індивідуальні устілки, контроль маси тіла, уникнення тривалого стояння або одноманітних повторних навантажень. Робота з фізіотерапевтом над технікою ходи і силою мʼязів стопи зменшує ризик розвитку проблем. 
Особливо важливо контролювати супутні захворювання (наприклад, діабет і подагру) — вони підвищують ймовірність нейропатії та можуть ускладнити перебіг. Регулярний огляд після травм гомілковостопа дозволяє виявити ранні ознаки компресії.
Профілактика також включає розумну програму тренувань: поступове нарощування навантаження, увага до техніки бігу або ходьби, правильна амортизація у взутті.

Поради пацієнту: як жити з болем у стопі

Якщо біль виникає під час ходьби — фіксуйте умови, що його провокують, зменшуйте тривалість навантаження, робіть перерви і використовуєте підтримуюче взуття. Простий домашній комплекс вправ на розтягнення литкових мʼязів і зміцнення стопи може значно зменшити симптоми. 
Не ігноруйте первинні ознаки: парестезії, поколювання, слабкість — чим раніше ви звернетесь до спеціаліста, тим ефективніше лікування. Зберігайте історію симптомів (коли почались, що полегшує/погіршує), це значно полегшить діагностику.
Якщо вам призначили устілки або ортез — дотримуйтесь рекомендацій; якщо призначені інʼєкції або препарати — обговоріть з лікарем побічні ефекти та альтернативи.

Висновок

Синдром тарзального каналу — важлива, але часто недостатньо діагностована причина болю в підошві при ходьбі. Він має характерні неврологічні симптоми (печіння, парестезії, оніміння), які посилюються при навантаженні, та може бути спричинений як локальними, так і системними факторами. 
Правильна діагностика ґрунтується на клінічному огляді та інструментальній діагностиці; лікування починається з консервативних методів і — за показаннями — може бути доповнене хірургічною декомпресією. Рання діагностика та корекція факторів ризику покращують прогноз і зменшують ризик постійних неврологічних ушкоджень.
Якщо ви відчуваєте постійний або прогресуючий біль у стопі при ходьбі — зверніться до ортопеда або фахівця з стопи для повного обстеження.